An-148 – Retaining Industrial Capacity

Ukrainian company Antonov, formerly a powerhouse of Soviet aviation industry, has recently launched its new An-148 regional passenger jet model. The technical details of the jet should be better left to specialists, while the aspects of the industrial cluster management are of interest from a knowledge-management prospective.

During the planning, development and production of An-148 many problems emerged with the broken links in supply chain stemming from Soviet times. Many enterprises were not operational anymore, most have long been privatised, Russian companies are now abroad etc. Some of the lost ground was regained, and as a result a new model An-148 emerged. But just a quick look on the site of Antonov gives a fairly good idea that the production methods are quite old and there is not a single sight of any online platforms for suppliers unlike what Airbus provides at its site. It leads to certain observations:

1. Rebuilding and creating supply chains on new terms - ability to forge back together broken supply chains to build an odd couple of jets is commendable but it will bring better results if new innovative methods of managing suppliers will be introduced, with locally developed IT solutions.
2. Antonov could and should rally suppliers, individual specialists and those interested in aviation technologies around its web site. Developing communities of practice, knowledge databanks, conducting competitions and engaging in constant exchange of information, at least in Russian speaking Internet audience, could strengthen role of the company as an emerging pole of reference in aviation industry.
3. Using knowledge as a competitive advantage – Airbus and Boing, two giants of the worlds aviation industry, are making inroads in the former USSR aviation industry with the strategic alliances and subcontracting (Russia recently courting for EADS stake). Keeping focus on knowledge gained during exploitation of new An models in countries of former USSR could slowly strengthen position of Antonov as a company. Ukraine, as any CEE country outside Russia, is in desperate need of national champions. Only by utilizing exclusive knowledge smartly, Antonov stands a chance to transform itself to such a champion on the back of the strongest growth in the region in years.

Українські іновації та додана вартість

Нещодавно один із українських винаходів був відмічений нагородами та отримав комерційне продовження – eco-Fridge використовує рідкий азот для системи охолодження вантажівок-морозильників. З одного боку, ще дозволяє зменшити шум, особливо порівнюючи із вантажівками, які використовують дизель для системи охолодження, а з другого – значно зменшує викиди шкідливих газів в атмосферу. Технологію цього процесу оходження розробила спільно група компаній Ukram, включно із Роландом Гавриловим, колишнім директором харківського інституту низьких температур (ФТІНТ). Значною мірою цей проект був профінансований Європейським Банком Реконструкції та Розвитку.

Приклад eco-fridge доводить, що українські технології та винаходи можуть знайти вихід на ринок. Цікаво також пильніше подивися на процес створення доданої вартості:

• Є надія, що виробництво подібних новітніх систем охолодження може бути налагоджене у Харкові, що дозволило би створити додаткові робочі місця
• Контакти між вченими, особливо тими, які працювали чи працюють на військові технології, допомагають у появі нових ідей, створенні додаткової інтелектуальної вартості
• Фактично власниками технології є американські компанії і технологія просуватиметься саме ними, тим самим зменшуючи кількість потенцйних робочих міст у Харкові (маркетинг, просування)
• Незрозумілою є роль ФТІНТУ, – значна участь Інституту у напрацюванні технології мала бу бути відзначена у формі роялті. Сторінка ФТІНТУ наводить на думку, що проект eco-fridge є радше виключенням ніж правилом комерціалізації наукових розробок цього інституту.

Чи стане eco-fridge справді українським продуктом міжнародного значення чи запамятається як добрий американський продукт, чий винахідник походить з України – це власне і є фундаментальне питання про становлення економіки знань в Україні.

Науково-технічна та медична інформація – доступ та розбудова ринків

У країнах ЄС точиться запекла дискусія на тему відкритого доступу до наукових статей, зокрема тих, які походять з результатів досліджень, фінансованих з державного бюджету (наприклад, проектами Рамкових Програм досліджень Євросоюзу). З одного боку, маємо точку зору обєднання найбільших видавництв (STM), які заперечують свою причетність до обмеження доступу громадскості та науковців до статей, наполягаючи на тому, що власне їхні зусилля допомагають науковцям зосередитись на написанні статей, а не займатись їхнім редагуванням та розповсюдженням. З другого боку – багато установ (деякі з них створили у 2003 угрупування на базі Берлінської декларації) протестують з приводу вартості доступу до баз даних та передплати на наукові видання, надаючи як аргумент той факт, що Інтернет та можливість завантаження статей на сторінках видань здешевило процес видання та відповідні витрати видавництв.

14 лютого Комісія оприлюднила Комунікацію стосовно наукової інформації у новітній час: доступ, розповсюдження та збереження (Communication on scientific information in the digital age: access, dissemination and preservation), в якій вказано основні заходи, спрямовані на полегшення доступу до наукової інформації. Бл. 50млн євро буде спрямовано на створення інфраструктури доступу, ще додаткові десятки мільйонів – на дослідження методів збереження наукової інформації та сумісності інформаційних платформ. Ця комунікація Комісії базується на ретельному дослідженні стану ринку науково-технічної інформації в Європі, проведеному у 2005 (результати були надані у січні 2006 як окремий звіт).

Країни ЄС (деякі з них) є лідерами на ринку науково-технічної інформації. На жаль, у країнах Центральної та Східної Європи майже не існує великих видавництв, що забезпечують високий рівень доведення інформації до споживачів. Єдиним членом вищезгаданого обєднання видавництв з ЦСЄ є польська група Wydawnictwo Naukowe PWN, і навіть воно має дуже обмежений каталог власне періодики, значною мірою представляючи переклади або поодинокі власні видання. Чи знаходиться ринок НТМІ (науково технічної та медичної іформації) у регіоні на стадії становлення і тому не можна наразі порівнювати із західноєвпропейськими аналогами? Чи ми маємо справу радше із торговими групами, яких цікавить виключно наклад та продажі, а не поступ та розвиток науки?

На мою думку, лише із розвитком фахових спільнот, професіоналізацєю послуг наукових товариств, та власне створення суто НТМІ видавництв та інтернет-видавництв та мереж розповсюдження, країни ЦСЄ зможуть наздогнати інші країни. Цікаво, що саме зараз можна врахувати помилки існуючих гігантів видавничої справи і не йти шляхом елітизації доступу, а тримати ціни на нижчому рівні, цілеспрямовано розширюючи коло дописувачів, передплатників та читачів, і головне – на світовому ринку. Східноєвропейські мови мають достатню аудиторію, плюс стає все легше забезпечити якісний переклад наукових статей. Потрібне лише початкова група підприємців, які крок за кроком створюватимуть, збиратимуть наукові спільноти, які ще збереглись та поступово будуватимуть системи розпосюдження НТМІ і таким чином накопичуватимуть фінансовий капітал для подальшої експансії.